В українській мові існує група слів, запозичених з грецької мови через старослов’янську та з єврейської через грецьку та старослов’янську, які в грецькій мові починалися з йоти та голосного (наприклад, Ίωάννης, ίερεύς). Деякі з цих слів швидко адаптувалися в українській мові, і початкова йота стала передаватися як [й], а деякі слова згідно з чинним правописом досі пишемо з літери і.

Проф. В. Німчук розглядає це питання так:

«Варто уніфікувати правило про йотацію у, о в початковій частині слова. В давньоукраїнськоруській мові відповідно до грецької початкової сполуки ιου- засвідчується ию (тобто йотація у): июдеа, июда, июдинъ [...]. З часом початковий и (і) перейшов у й, а й злився із й сполуки йу — ю, тому й засвідчується в староукраїнських пам’ятках написання з ю‑. У новоукраїнській літературній мові також фіксується ю‑: юдей, Юдея та ін. (словник Б. Грінченка). Перекладач Біблії сучасною українською літературною мовою видатний філолог І. Огієнко вживав тільки форми Юда, Юдея, юдейський і т. ін. Отець І. Хоменко в своєму перекладі Святого Письма також використовує живомовну і традиційну форму: Юда, юдейський, Юдея тощо. З огляду на це варто єдиною формою узаконити початковий ю‑ у словах Юда, Юдея, юдаїзм, юдей, відкинувши написання Іуда, Іудея, іудаїзм, іудей і под. навіть як паралельні. Крім російської, в усіх слов’янських мовах у цьому слові вживають ю‑ (ju‑)…»¹.

Проф. М. Соневицький, пояснюючи свою систему транслітерації класичної греки, стверджує: «Початкове йота перед голосним становило в грецькій мові окремий склад і так передаємо його в нас в іменах власних; отже, Іо, Іоанн, але в інших словах тільки йотуємо: сама назва літери у нас — йота, ямб, а не іямб»².

Сьогодні постулат М. Соневицького доповнено так: «Звичайно, йо на місці грецької сполуки ιω- треба писати й у власних найменуваннях — богиня Йо, супутник Юпітера Йо (а не Іо), Йордан, Йоан (а не Іоанн), Йосиф тощо»³.

Рекомендація ІБТП

Уважаємо за відповідне поширити правило транслітерації початкової йоти на всі слова грецького походження, які в оригіналі мають початкову йоту перед голосним. Те саме правило стосується слів єврейського походження, які прийшли до української мови через грецьку. Тим паче, що ортографічні українські словники, починаючи від словника Г. Голоскевича (1930 р.) і закінчуючи Орфографічним словником 1999 р., засвідчують схильність до йотації а, у, е, о. Тому пропонуємо уніфікувати правопис слів з релігійної сфери, які в грецькій мові починалися з йоти. Традиційні географічні назви, які усталилися в мовній практиці, рекомендуємо не змінювати.