Коли я телефоную до Харківського центру допомоги вагітним, у трубці мене вітає співчутливий голос. Жінка представляється Іриною*, поки я детально пояснюю свою ситуацію: мені двадцять років, я внутрішньо переміщена особа і мене зґвалтували. Тепер я вагітна і хочу знайти спосіб зробити аборт — аборти не заборонені законом в Україні ще з 1950-х років.

Ірина змінює тон. На її думку, аборт — не варіант. Натомість вона заохочує мене шукати розради в релігії та піти висповідатися до церкви. «Неможливо вбити і бути щасливою», — каже вона, припускаючи, що навіть якщо я завагітніла від ґвалтівника, я однаково ношу «дитину, народжену від Бога, і його кров».

Вона стверджує, що постраждає також моя «здатність любити». «Краще дати дитині життя, ніж отримати рак грудей або матки», — додає вона, поширюючи помилкові уявлення, ніби після аборту на мене чекають «ускладнення на кожному кроці».

Насправді я розповіла Ірині не свою історію. Мені 39 років, і я набрала гарячу лінію її організації у рамках журналістського розслідування, яке openDemocracy провела у вісімнадцяти країнах — про так звані «Кризові центри допомоги вагітним», які діють по всьому світу.

Попри те, що такі центри часто оформлені в стилі медичних установ або політично нейтральних жіночих консультацій, їхні працівники мають свою мету: віднадити жінок від абортів. У деяких країнах персонал цих центрів навіть переконує жінок та підлітків утримуватись від контрацепції. Завдяки підтримці американських релігійних общин, пов’язаних із адміністрацією Дональда Трампа, вони поширилися по всьому світу.

Харківський центр розміщено в другому за населенням українському місті, яке також стало основним місцем призначення для внутрішньо переміщених осіб після того, як у 2014 році на сході України почалася війна.

Сайт центру має нейтральну першу сторінку та просту адресу: helpcenter.com.ua. Тут центр рекламує свої послуги «незалежно від того, плануєте ви аборт, виховувати самій чи віддати на всиновлення». Поряд навіть пропонують пройти «онлайн-тест», який покаже, слід вам робити аборт чи ні.

Утім, занурившись глибше, ви помітите, що кожна стаття та запис у блозі про аборт, опубліковані на сайті Харківського центру, підкреслює лише негативні наслідки, а також психологічні та фізичні побічні ефекти. Коли я подзвонила на гарячу лінію центру, мені запропонували лише один варіант: доносити мою небажану вагітність до кінця.

На сайті я не знайшла жодної ознаки того, що він пов’язаний із релігійною організацією, хоча російськомовна сторінка на Facebook (яка має лише 600 підписників) заявляє у частині «Про нас», що організація спрямована «звести потребу в абортах до нуля». Англомовна сторінка, яка має ще менше підписників, повідомляє, що іде до людей «з любов’ю Ісуса Христа».

На початку тієї телефонної розмови Ірина сказала: «Якщо ти робиш аборт, я не судитиму тебе. Це твій вибір. Перед тобою складний вибір». Проте вона швидко перевела увагу з медичних процедур на моральні заяви і застерегла мене, що аборт загрожуватиме моїй душі. Вона багато говорила про Бога і заявила: «ти вже ніколи не будеш такою, як раніше», після аборту.

У скрутних обставинах, звертаючись по допомогу, жінка може не усвідомлювати, що Харківський центр має приховану мету — чи впливових закордонних друзів. Однак уже протягом багатьох років цей «кризовий центр» на сході України пов’язаний із консервативною християнською організацією, яка має серед «нових друзів у Вашингтоні» віце-президента Трампа Майкла Пенса.

Heartbeat International була заснована в 1970-х і почала відкривати «кризові центри допомоги вагітним» у США кількадесят років тому. Сьогодні вона похваляється присутністю на «всіх заселених континентах», а її інтернет-сторінка перераховує сотні «дочірніх організацій» у інших країнах, серед яких і Харківський центр допомоги вагітним в Україні.

У рамках глобального журналістського розслідування від openDemocracy багато журналісток зверталися до центрів мережі Heartbeat у інших країнах — і чули надзвичайно схожі відповіді, включно з неправдивою інформацією про можливі ризики виникнення раку, яку повторювали співробітниці окремих центрів від Італії до Еквадору.

В наказі Міністерства охорони здоров’я України йдеться, що «медичні працівники» повинні ставитися до клієнтки «з повагою і зуміти допомогти їй зберегти свою гідність». Консультування про аборт повинно стосуватися лише медичних аспектів різних процедур і ні за яких обставин не залякувати, засуджувати, чи спонукати жінок до примусового рішення.

Але є нюанс: центр, до якого я звернулася по допомогу, перебуває поза впливом міністерства, оскільки він не є — і не повинен бути — у списку офіційно акредитованих медичних організацій. Це означає, що послуги, які він надає вагітним жінкам, перебувають поза державним моніторингом і оцінкою якості.

Гілларі Марґоліс, старша наукова співробітниця з питань Європи, Центральної Азії та прав жінок у Human Rights Watch, назвала нашу знахідку «тривожною».

«Ці центри полюють на жінок та дівчат, які часто перебувають у найбільш вразливому становищі», — заявила вона, закликаючи уряди регулювати рекламу цих центрів, щоб «люди одразу могли зрозуміти, які погляди представляють ці центри насправді».

Катерина Левченко, урядова уповноважена з питань гендерної політики, не знала про існування центру в Харкові, але пояснила, що «консультування — це послуга», яку варто не забороняти, а регулювати «за допомогою громадських організацій, або небайдужих громадян — якщо вони бачать, що певний [державний] стандарт не дотримано, вони можуть звернутися до державних інституцій, які видають ліцензії на таку діяльність».

Із США до України

На відміну від США, де таких анти-абортних «центрів допомоги вагітним» тисячі, в Україні це питання не стоїть на порядку денному громадського обговорення. Водночас, за останні роки популістські і націоналістичні політичні сили зробили кілька спроб змінити закон і обмежити право українських жінок на аборт.

Розслідування openDemocracy відбулося на тлі ознак зростання активності та впливу консервативних християнських груп із США в Україні — включно з мережею ультраконсервативного Всесвітнього конгресу родин, який щорічно збирає великий форум і перераховує Heartbeat серед колишніх партнерських організацій на своєму сайті.

У 1955 році жінки в Україні отримали гарантовані законом права на оплачений державою аборт за запитом до 12 тижня вагітності включно (і після цього терміну у випадках зґвалтування, інцесту, деформацій плоду та загроз здоров’ю жінки).

Законопроект 2017 року планував обмежити законні права на аборт лише випадками зґвалтування, деформаціями плоду або потребою зберегти здоров'я жінки. Перед цим, законопроект 2013 року намагався запровадити кримінальну відповідальність за аборти та штрафи за «пропаганду абортів». Кожна з цих пропозицій зустріла опір і зрештою була відхилена парламентом.

Але в січні виникає нова міжпартійна група із майже 300 депутатів під прапором: «Цінності. Гідність. Родина». Один із лідерів цієї групи, член партії Путінського союзника Медведчука Олег Волошин висловив сподівання, що ультраконсервативна мережа Всесвітнього конгресу родин проведе наступний глобальний форум у Києві.

Всесвітнім конгресом родин керує американський активіст Брайан Браун, який минулого року відвідав Україну для участі в ультраконсервативному «Всеукраїнському форумі сім’ї». У березні цього року він зустрівся з Волошиним та Святославом Юрашем, молодим співголовою групи «Цінності. Гідність. Родина» в українському парламенті.

«Домовилися у всьому координувати зусилля, переймати міжнародний досвід законодавства... робити все, щоб довести: аби бути частиною сучасного світу геть не обов’язково ховати наші вічні цінності під веселковий прапор», — написав Волошин на Facebook, розмістивши фотографію себе та Брауна.

Олена Суслова, дослідниця, правозахисниця та засновниця Жіночого інформаційно-консультативного центру, каже, що такі зв'язки між російськими та американськими ультраконсерваторами є головним рушієм антиабортних ініціатив в Україні.

Ці ініціативи активізувалися, за її словами, після 2010 року, коли президент Янукович вступив на посаду та було створено широке коло релігійних громадських організацій.

Успіх і сором

Робота Харківського центру допомоги вагітним, який був заснований у 2003 році, охоплює сотні переважно «невіруючих» жінок на рік, «які шукають аборт як вихід із кризи незапланованої вагітності», як заявила 2015 року його директорка Олена Батіна.

Харківський центр не має відомих нам зв’язків із Світовим конгресом родин, але віднедавна почав отримувати невеликі гранти від Heartbeat. У 2016 році президент Heartbeat Джор-Ел Ґодсі хвалив Батіну на анти-абортному форумі в Атланті, розповідаючи, що вона «грає ключову роль у куванні роботи організацій з допомоги вагітним у Східній Європі».

«Історія успіху», що нею вихваляється сайт Heartbeat, розповідає, як дитина нібито народилася завдяки тому, що співробітниці Харківського центру молилися та переконували її матір народити.

Дехто, однак, ставить під сумнів ефективність таких центрів. Галина Майструк із фонду «Здоров'я жінки і планування сім'ї» стверджує, що кількість абортів, на які йдуть жінки, зменшиться лише тоді, коли більше людей матимуть доступ до сексуальної освіти та контрацепції (доступ до обох наразі обмежений).

«У нас іще є вчителі з радянською освітою, які не хочуть спілкуватися з дітьми на такі теми, і все ще є батьки, які не розмовляють із дітьми про це», — пояснює Майструк. Тим часом у Харківському центрі є програми для підлітків — навчання сексуальному утриманню та тому, що «справжнє кохання чекає».

Джеймі Тодд-Ґер, колишня юрисконсультка з Amnesty International, застерігає, що у контекстах, де всеохопна освіта з питань сексуальності не широко викладається в школах, діяльність «кризових центрів допомоги вагітним» може посилювати «стигму довкола абортів і жіночої сексуальності взагалі, викликаючи в людей сором і небажання шукати точну інформацію».

Це може спричинити «зайві емоційні страждання»; для молоді, яка не має доступу до інших джерел інформації, наслідки можуть включати «підвищений рівень підліткової вагітності, небезпечні аборти та материнську смертність».

Мовчання з Харкова?

Харківський центр допомоги вагітним не відповів на запити openDemocracy. Тим часом, представник Heartbeat заявив, що «ми твердо дотримуємося наших Зобов’язань про Турботу», — які зобов’язують дочірні організації надавати точну інформацію та рекламу.

У подальшому листуванні електронною поштою представник Heartbeat зазначив, що дочірні організації «повинні дотримуватися основних принципів, які підтверджують наявність альтернатив абортам та убезпечують від дискримінації, але всі інші питання політики та управління залишаються на розсуд місцевого керівництва центрів, що утверджує їхню автономію».

«Наші клієнтки мають право вибрати аборт, і вони також мають право більш повно знати, на що саме може вплинути їхнє рішення», — йдеться у листі, з ремаркою, що «недавнє опитування клієнток Центрів допомоги виявило показник задоволення у 99%».

Всесвітній конгрес родин від коментарів відмовився.

Коментуючи журналістське розслідування openDemocracy, Фред Матич, спеціальний доповідач Європейського парламенту з питань сексуального та репродуктивного здоров’я та прав, заявив, що переконаний: «Дезінформація та навмисне надання недостовірної інформації в цих центрах, безсумнівно, є порушенням прав людини».

Хайме Надаль, представник Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, визнав, що не знав про існування Харківського центру допомоги вагітним, але «надання недостовірної інформації та консультування, що не відповідає офіційному законодавству про охорону здоров'я, повинно бути доведено до відома відповідних органів влади».

Така недостовірна інформація «може змусити жінок приймати неінформовані рішення, наражаючи їх на зайві ризики для здоров'я», — попередив він.

* Ім'я змінено для захисту особи.